«Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя»
— Василь Стус
6 січня — день народження Василя Стуса, одного з найяскравіших українських інтелігентів ХХ століття, поета, правозахисника, дисидента. Людини, яку радянська окупаційна система намагалася зламати, змусити замовкнути, стерти з пам’яті. Але саме Стус став символом того, що слово сильніше за репресії.
Суд над поетом: коли «захист» був вироком
Інструментом радянської каральної машини у судовому процесі проти Стуса став добре відомий сьогодні персонаж — Віктор Медведчук, який у 1980 році виступав як «захисник» поета.
Замість захисту — повне визнання «провини» підсудного. Фактично адвокат легітимізував вирок, який і без того був визначений системою. Після цього Василь Стус отримав суворий термін і був відправлений до таборів особливого режиму.
Поет помер у карцері табору ВС-389/36 (Пермська область, Росія). За роки ув’язнення було знищено близько 300 його творів. Радянська влада намагалася зробити так, щоб від Стуса не залишилося нічого — ані текстів, ані пам’яті.
Заборонити вдруге. Уже в незалежній Україні
Здавалося б, історія мала залишитися у ХХ столітті. Але на 30-му році Незалежності України ім’я Стуса знову опинилося в судових залах — цього разу через спробу заборонити книгу журналіста та історика Вахтанг Кіпіані Справа Василя Стуса.
Ініціатором позову став той самий Медведчук. «Шістка Кремля» вимагав вилучити з книги фрагменти, які, на його думку, нібито «порушують честь і гідність». Абсурд ситуації сягнув апогею, коли суд першої інстанції — Дарницький районний суд Києва — ухвалив рішення на користь позивача, фактично заборонивши частину тексту.
Коли суспільство не дало мовчки «переписати» історію
Правду вдалося відстояти в апеляційній інстанції. Київський апеляційний суд скасував скандальне рішення. Показово: на фінальне засідання адвокати Медведчука не з’явилися.
Ця перемога не була випадковою. Громадянське суспільство тримао справу у фокусі суспільної уваги:
- акції під судами,
- публічні покази фільмів,
- театральні перформанси,
- «екскурсії» злочинами Медведчука під стінами апеляційного суду.
Стус як символ боротьби — тоді і тепер
Боротьба з Медведчуком, його медіаресурсами та політичним впливом тривала з 2014 року. Детальніше про це — у матеріалі на сайті Руху Опору Капітуляції.
Та головне — Василя Стуса не вдалося ані знищити, ані заборонити. Сьогодні про нього знімають документальні фільми, проводять публічні читання, дискутують блогери й історики. Його вірші знову звучать — у тилу й на фронті.
Зі словами «Як добре, що смерті не боюся я» українці йдуть у бій проти нової орди, несучи з собою пам’ять про дисидента і віру у вільну Україну.
Стус повернувся.
У словах.
У вчинках.
У боротьбі.
І цього разу — назавжди.
