Микола Таран — активіст і біговий благодійник на Алясці, ультрамарафонець, 5-кратний рекордсмен з ультрамарафонського бігу, трейлраннер, пейсмейкер, автор бігових текстів, амбасадор президентської платформи благодійності United24.
Він долає сотні кілометрів на Алясці та в інших куточках світу, щоб збирати гроші для допомоги військовим, нагадувати іноземцям про війну в Україні та захищати українську мову за кордоном.
До початку повномасштабної війни біг був можливістю перевірити власну витривалість на межі людських сил:
— «Пробігти 50 кілометрів і більше — це можливість відчути себе супергероєм. Але сам фініш — лише підтвердження підготовки та дисципліни», — зазначає Микола.
Після лютого 2022 року спортивні досягнення отримали нову мету. Першим благодійним викликом став забіг на 250 кілометрів західною Україною без професійного супроводу й комфортних умов — під дощем, спекою та вночі. Метою був збір коштів на ремонт автомобіля для ЗСУ.
Це був момент, коли спорт для нього остаточно перетворився на спосіб діяти.
— «Я зрозумів, що завдяки бігу можу не просто долати дистанції, а й збирати гроші та бути корисним».
Поступово одна ініціатива переросла в іншу. Микола почав організовувати українські забіги за кордоном: до Дня вишиванки в Норвегії, до Дня українського прапора у Валенсії, а згодом — забіг з українськими прапорами на Гаваях.
Кожен такий захід для нього — це одночасно зустріч українців, благодійний збір і можливість нагадати іншим про Україну.
— «У мене є свій рупор — біг. Я можу збирати людей, говорити про війну і робити благодійні справи».
Перші 250 км для ЗСУ: виклики та виснаження
До забігу на 250 кілометрів Микола готувався як до ультрамарафону в Ісландії. Але після початку повномасштабної війни вирішив не чекати запланованого старту й використати підготовку для збору коштів в Україні.
Він швидко придумав маршрут на заході України, домовився із людиною, яка вже проводила збір, а наступного ранку вийшов на дистанцію. Про ініціативу розповідав у медіа, і поступово до неї почали долучатися люди.
Для Миколи це був забіг без комфортних умов і гарантій. Дощ, спека, ніч, вітер, фізичне виснаження — усе це стало частиною дистанції.
«Були моменти, коли я вже не розумів, що зі мною відбувається і де я знаходжуся. Але думка зупинитися не приходила. Хотілося спати — і хотілося зібрати більше донатів».
Він називає той досвід одним із доказів того, що особистий виклик може стати поштовхом для чогось значно більшого.
«Я взявся за роботу, яку ніхто з бігунів не хотів брати на себе. І я дав поштовх».
Український прапор — частина кожного старту
Після переїзду до США Микола продовжив поєднувати спорт із публічною адвокацією України. Він став першим українцем, який здолав марафон у столиці штату Джуно, а також виборов друге місце на 100-кілометровій дистанції в Національному парку Деналі.
На кожному старті з ним український стяг. Це простий, але для Миколи принциповий спосіб показати, звідки він і про яку країну хоче говорити.
«Я хочу, щоб люди тут бачили: українці бігають всюди».
Аляска стала для нього ще одним місцем, де він може говорити про Україну безпосередньо. Через інтерв’ю, спортивні події та особисте спілкування Микола розповідає американцям про війну й намагається пояснити те, що, на його думку, не завжди потрапляє в міжнародний інформаційний простір у повному обсязі.
Для нього важливо не дозволяти темі України ставати менш помітною.
«Ми повинні нагадувати про себе щодня. Якщо перестанемо говорити — світ почне забувати».
Окрема боротьба — за українську мову
Життя української спільноти на Алясці привело Миколу ще до однієї теми — збереження української мови за кордоном.
Він розповідає, що українців у штаті небагато, а водночас їх нерідко продовжують представляти як російськомовну спільноту. Саме тому Микола створив україномовну Facebook-групу для українців Аляски та намагається порушувати питання мови у своїх публічних ініціативах.
Для нього це не питання зручності чи особистих уподобань. Мова — частина того, як Україна представлена у світі.
«Для мене мова — це код нації. Саме за нею нас відрізняють від інших».
Цю позицію Микола висловлює дуже прямо. Він вважає, що українці, які опинилися за кордоном через війну, мають особливо уважно ставитися до власної ідентичності.
«Мені справді не байдуже, що буде з українською мовою. Якщо ми самі не будемо її захищати за кордоном, хто це зробить за нас?»
Біг як спосіб залишатися почутим
Микола Таран планує й надалі проводити благодійні забіги в США. Для нього біг — це спосіб залишатися помітним, об’єднувати діаспору та доносити український голос там, де він має бути почутий, тому що кожен має використовувати власні можливості там, де він є.
«Як бігун я маю більше шансів бути почутим. Моя місія — через біг об’єднувати українців і нагадувати: якщо ми не будемо захищати свою мову та ідентичність у світі, ми можемо втратити й українську діаспору».
А повідомлення залишається незмінним: Україна є. Українці є. І про них потрібно говорити.
Фото: Микола Таран
