Товариство українців у Швейцарії вже 13 років проводить Ukraine Forum — майданчик для діалогу між українською громадою, швейцарськими парламентарями, дипломатами, журналістами та експертами. Форум, започаткований у 2013 році, сьогодні двічі на рік проходить у Федеральному палаці в Берні та збирає представників майже 30 іноземних посольств.
Про те, як українській громаді вдалося вибудувати такий формат роботи, в інтерв’ю Світовому Конґресу Українців розповів президент Товариства українців у Швейцарії Андрій Лушницький.
Від університетського форуму до Федерального палацу
Ukraine Forum започаткували в листопаді 2013 року в Університеті Фрібура. Перший захід об’єднав, зокрема, економіста Богдана Гаврилишина, журналіста Богдана Нагайла, владику Бориса Ґудзяка та представників керівництва Федеральних зборів Швейцарії Домініка де Бюмана і Крісту Марквальдер.
Сьогодні форум проходить у березні та вересні у Федеральному палаці в Берні. Участь відбувається за запрошеннями, а попит стабільно перевищує кількість доступних місць приблизно на 20%.
Програма передбачає панельні дискусії за участю швейцарських парламентарів, представників Міністерства закордонних справ, журналістів та аналітиків. Традиційно форум також відкривається музичним виступом: раніше для учасників грав піаніст Олексій Ботвінов, а тепер виступають українські музиканти з бандурою або скрипкою.
Українська громада має довгу історію
Товариство українців у Швейцарії засноване 1951 року як Об’єднання українців у Швейцарії. Сучасну назву організація отримала у 1974 році. Сьогодні її осередки працюють у Базелі, Берні, Женеві, Цюриху та Люцерні.
Водночас українська присутність у Швейцарії почалася задовго до створення організації.
Ще з 1870-х років українські студенти навчалися в Цюрихському політехнікумі. У 1872 році понад сотня з них заснувала в Цюриху читальню. У Женеві з 1876 року жив і працював український громадсько-політичний діяч Михайло Драгоманов. У різні періоди у Швейцарії перебували також Сергій Подолинський і Михайло Павлик.
У період діяльності Ліги Націй українські інтереси представляли, зокрема, Мілена Рудницька та Дмитро Левицький. Представницею уряду УНР в екзилі була Ганна Чикаленко-Келлер. Після Другої світової війни у Берні Роман Прокоп заснував студентське товариство «Сокіл».
За оцінкою Товариства українців у Швейцарії, сьогодні в країні живе близько 80 тисяч українців. Для порівняння, статус захисту S станом на кінець 2024 року мали 68 070 громадян України. Водночас оцінка товариства може охоплювати також українців з іншими типами дозволів на проживання або громадянством Швейцарії.
Робота не обмежується політичним діалогом
Ukraine Forum — лише один із напрямів діяльності Товариства. Організація також займається гуманітарними проєктами та допомогою Україні.
За даними товариства, серед результатів його роботи — понад тисяча спеціалізованих лікарняних ліжок, зібраних і переданих українським лікарням, а також 600 тисяч швейцарських франків, спрямованих на відновлення Києво-Печерської лаври.
Окремо працює платформа Support and Recovery Program. Вона допомагає знаходити обладнання, яке списують швейцарські лікарні, кантони та муніципалітети, і передавати його в Україну. Йдеться, зокрема, про дизельні генератори та медичне обладнання.
З боку швейцарського уряду питаннями України опікується Жак Жербер, делегат Федеральної ради у справах України.
Робота з медіа та інформацією
Ще один напрям діяльності — комунікація зі швейцарським суспільством та робота з місцевими медіа.
Товариство моніторить швейцарську пресу щодо дезінформації та надсилає офіційні листи до редакцій. Комунікацію ведуть німецькою, французькою та подекуди італійською мовами.
Такий підхід дозволяє говорити про Україну безпосередньо з аудиторіями різних мовних регіонів Швейцарії та реагувати на інформаційні повідомлення у місцевому медійному просторі.
Що допомагає вибудовувати довіру
Андрій Лушницький пов’язує роботу Товариства з його позиціонуванням як повноцінної швейцарської громадської структури. Серед членів організації є також швейцарці без українського походження.
Він виділяє кілька принципів, які можуть бути корисними й для інших українських громад за кордоном.
Перший — залучати людей, які добре знають місцеву мову, законодавство та управлінську культуру. Другий — не перевантажувати волонтерів, адже робота в громадських організаціях часто не передбачає оплати. Третій — розвивати місцеві структури, щоб вирішувати питання безпосередньо у своїх містах, а не щоразу їхати до столиці. Четвертий — починати з невеликих проєктів і поступово вибудовувати довіру.
«Сильний політичний голос починається не з масштабної кампанії, а з довіри, експертизи й тривалого діалогу», — резюмує Андрій Лушницький.
За 13 років Ukraine Forum перетворився з університетського майданчика на регулярний формат зустрічей у Федеральному палаці. Паралельно Товариство розвиває гуманітарні проєкти, роботу з медіа та локальні осередки. Така діяльність показує, як українська громада може бути присутньою у суспільному та політичному житті країни проживання й водночас підтримувати Україну.
Матеріал підготовлено на основі інтерв’ю Ukrainian World Congress від 4 вересня 2026 року.
